РЕНАТА БОГДАНСЬКА
Українська і польська співачка, кіноакторка. Розпочинала кар’єру як солістка львівського джазового ансамблю. Друга світова війна принесла в її життя карколомні зміни. Після війни мешкала у Великій Британії разом зі своїм чоловіком, польським генералом Владиславом Андерсом, та продовжувала активну музичну творчість.
Я знов
тобі
Україна у війні
Унаслідок падіння великих імперій наприкінці Першої світової війни українці отримали шанс створити власну державу. У ході національно-визвольної боротьби утворилася Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), які 22.01.1919 проголосили Акт Злуки.
У 1920 збройна боротьба українців за свою незалежність зазнала поразки під натиском сусідів. Територію України поділили між собою СРСР, Польща, Румунія та Чехословаччина. Український уряд довгі роки перебував у вигнанні та плекав надії на відновлення незалежності.
Ідея самостійності України не загинула. Виникли організації, які ставили за мету її досягнення всіма можливими способами – від мирних до терористичних. Організація українських націоналістів (ОУН), яка з’явилася в 1929, стала найактивнішим борцем за незалежність України під час Другої світової війни та у повоєнні роки.
Після поразки національно-визвольних змагань сотні тисяч українців виїхали за кордон, рятуючись від переслідувань та бідності. Серед них було чимало політичних діячів, науковців та митців. Найбільші осередки діаспори розмістилися в США, Канаді, Бразилії, Аргентині.
16.07.1990 була ухвалена Декларація про державний суверенітет України – історичний документ, який дав поштовх до створення незалежної держави. Зрештою, незалежність України проголошено 24.08.1991. Майже через 70 років уряд у вигнанні зміг повернутися та передати державні символи та повноваження уряду незалежної України.
Під Польщею
Після Першої світової війни значна частина західних земель України відійшла до Польщі. Вона ж зі свого боку зобов’язалася надати українцям автономію – право на самоуправління. Та реальність була абсолютно іншою.
Господарський розвиток Західної України лишався відсталим. Українці виїжджали за кордон у пошуках кращого життя, оскільки зазнавали дискримінації своїх прав. Місцеве населення постійно намагалися «ополячити». Наприклад, українська назва краю «Галичина» була офіційно замінена на «Східну Малопольщу». Значних утисків зазнали навчальні заклади, де здобували освіту українською мовою.
Подібні заходи викликали обурення в радикально налаштованої української молоді. Розпочалися протести і навіть терористичні напади на польських урядовців. У відповідь влада розпочала «пацифікацію» («умиротворення») – придушення українського опору через арешти й покарання активних громадян. Для противників режиму був створений концентраційний табір Береза Картузька, де утримувалися більше 200 українських націоналістів, серед них – Роман Шухевич та Василь Бандера (брат Степана Бандери).
Однак подібні гоніння лише розпалювали жагу українців до боротьби та посилювали протистояння між ними та поляками.
«Ябцьо-джаз»: народжені вільними
У буремні 1930-ті Львовом ширився унікальний звук джазової капели на чолі з Леонідом Яблонським, більш відомої як «Ябцьо-джаз». Це був один із найпопулярніших музичних колективів Галичини. До складу капели входила молодь, що походила з українських патріотичних родин. Кожен вигадав собі сценічне ім’я. Серед них: засновник, керівник та скрипаль Леонід Яблонський «Ябцьо», композитор та акордеоніст Богдан Весоловський «Бонді», піаніст Анатолій Кос-Анатольський «Таці», солістка Ірина Яросевич «Рена» та соліст Степан Гумілович.
За час існування «Ябцьо-джазу» музиканти гурту створили чимало популярних музичних творів, найвідомішими з них були пісні «Прийде ще час», «Ти і твої карі очі» та «La Paloma».
Успішну творчість колективу зупинили події у світі на рубежі 1930–1940-х. Кожен із музикантів обрав свій шлях. Богдан Весоловський покинув друзів і свою наречену Ірену Яросевич заради підтримки маленької української держави – Карпатської України, яка була проголошена на Закарпатті в 1939 і була знищена угорськими військами. Степан Гумілович боровся за незалежність України в лавах ОУН. Ірина Яросевич під час війни приєдналася до польських військ як співачка оркестру.
На довгі роки творчість цього гурту була забута. Навіть нині їхня історія залишається маловідомою для загалу.
Рената Богданська
Ірина Яросевич, Рената Богданська та Ірена Андерс – багато імен однієї жінки, у якої була неймовірна та складна доля.
Ірина Яросевич народилася 12.05.1917 (за іншими даними, у 1920) у м. Фройденталь (нині – м. Брунталь у Чехії) в родині Олени Нижанківської та Миколи Яросевича, греко-католицького священника. Діти подружжя навчалися в українських школах, виховувалися в патріотичному дусі. Дівчинка з дитинства проявляла музичний дар. У середині 1930-х Ірина стала вокалісткою гурту «Ябцьо-джаз».
Із початком Другої світової війни Ірина змінила своє ім’я на Рената Богданська, боячись переслідувань німцями і радянською владою, адже її брати боролися в лавах ОУН. У 1941 вона стала вокалісткою ансамблю «Тео-джаз». Після німецького вторгнення в СРСР музиканти поневірялися, часом виступаючи лише за їжу.
У той тяжкий час у Радянському Союзі почало формуватися Військо Польське, яке мало битися проти Німеччини на боці союзників. Командував ним генерал Владислав Андерс. Рената Богданська приєдналася до мистецького гурту в лавах війська та навіть мала звання капрала. Разом із вояками Андерса співачка пройшла бойовими шляхами через Іран, Палестину та Італію.
Після перемоги Рената проникливо виконала пісню «Czerwone maki na Monte Cassino» («Червоні маки на Монте-Кассіно») на честь подвигу солдатів Андерса у боях за Італію. Саме генерал Андерс, якого боготворила вся Польща, після війни став чоловіком співачки. Рената Богданська змінила ім’я на Ірену Андерс.
Подружжя оселилося у Великій Британії, де 22.11.1950 народилася їхня донька Анна-Марія Андерс. Співачка продовжила виступати й записувати нові пісні на радіо «Свобода» та ВВС. Померла Ірена Андерс 29.11.2010 в Лондоні. Невдовзі її перепоховали на військовому цвинтарі Монте-Кассіно в Італії біля могили чоловіка.
Я знов тобі
Довгі роки Ірена Андерс рідко коли згадувала своє українське походження. Через одруження з відомим польським діячем Владиславом Андерсом співачка фактично стала першою леді польської діаспори. До того ж у роки війни та після неї польсько-українські відносини були конфліктними – ніхто не забував старі образи. Лише з плином часу Ірена Андерс знову проявила українське коріння.
У 1960-х вона повернулася до музики своєї юності – записала дві україномовні пісні «Я знов тобі» та «Було високе чисте небо». Згодом взяла участь у записі платівки українських пісень «Мій рідний край», для якої заспівала «Ой ходить сон», народну пісню «Човен хитається» та «Як впаде в Чорногорі».
Ірена підтримувала зв’язок з українськими музикантами. Зокрема Володимир Луців згадував, що співачка телефонувала йому на кожне Різдво і наспівувала українські колядки.
Одним з найтяжчих моментів для Ірени стала втрата зв’язку з домівкою. Одного разу вона сказала: «Я дуже часто думаю про Львів і дуже хочу ще раз відвідати моє рідне місто, з яким пов’язана моя молодість і музичне життя...». Співачка змогла повернутися додому і відвідати могили батьків лише на початку 1990-х.
І хоч задума болем крає
Моє натомлене чоло,
Я тільки пташка, що шукає
Своє загублене крило.
Я знов тобі. Я знов для тебе,
І хай простить мене земля,
Мені краси її не треба,
Коли тебе на ній нема.
Висновок
ХХ століття для українців стало часом, коли надзвичайно важко було зберегти свою ідентичність. Нашими землями почергово володіли різні держави, які всілякими способами намагалися зробити дискримінацію українців та всього українського нормою. Ці режими прагнули підмінити поняття «своє», повісивши на все українське – насамперед мову та культуру – ярлик неповноцінності, другорядності.
Друга світова війна принесла нові випробування. Відтак, стало актуальним не лише зберегти власне «я», свою ідентичність, а й життя.
Сценічне життя Ренати Богданської було яскравою каруселлю падінь і злетів, що перетворили її на авторитетну виконавицю. Реальне життя Ірени Андерс було сповнене драматичних поворотів і втрат близьких людей. Розділена родина. Брат Степан, який віддав своє життя за ідею самостійності України. Покинута назавжди Батьківщина і нова сім’я – коханий чоловік Владислав Андерс. Статус першої леді польської діаспори. Усі ці факти стали невід’ємними складниками життя Ірени Андерс, як і нероздільно переплелися в її душі українська та польська ідентичності.
Наостанок ми перенесемося до міста, яке завжди жило в думках Ірени Андерс – Львова. У цьому нам допоможуть артефакти, які передають дух споконвічної столиці Галичини.