ЛЕОНІД УТЬОСОВ

Радянський співак та комедіант, один із найвідоміших одеситів. Медійна зірка СРСР і керівник одного з небагатьох радянських джазових оркестрів. Виконав понад 700 пісень. Рекордсмен за тиражем патефонних платівок із величезною кількістю хітів. У роки Другої світової війни вів активну концертну діяльність на фронтах.

Моряк

не плаче...

Радянський Союз у війні

23.08.1939 СРСР під керівництвом диктатора Йосифа Сталіна і гітлерівська Німеччина, які вважалися запеклими ворогами, уклали договір про ненапад. У таємному додатку до угоди два диктатори «ділили» між собою Центральну і Східну Європу на «сфери інтересів». Ця змова розв’язала Другу світову війну.

Мир між Гітлером і Сталіним був тимчасовим. На кону стояло панування в Європі, і вони нарощували військову міць. 22.06.1941 Німеччина розпочала вторгнення в Радянський Союз. Лише за рік та один місяць війни вся територія радянської України була окупована гітлерівцями.

Нацистська окупація стала тяжким випробуванням для багатьох народів, зокрема й українців. Нацисти вважали завойовані землі джерелом ресурсів – продовольства, руди, вугілля тощо. Українців та інших слов’ян трактували як расово неповноцінних. Євреїв та ромів знищували. Окупація призвела до загибелі близько 4 млн мешканців України.

У 1943 радянські війська переломили хід війни й почали відвоювання втрачених земель. Утім, після вигнання з України нацистів радянська влада з підозрою ставилася до кожного, хто був під окупацією. Почалися переслідування. Із Криму були виселені цілі народи: кримські татари, вірмени, греки, болгари – нібито за співпрацю з окупантами. Схожими методами карали й українців із західних областей, де існував рух за незалежність України.

Близько 7 млн українців воювали в лавах Червоної армії, наближаючи перемогу над нацизмом. Від 8 до 10 млн українців стали жертвами війни. Це близько третини всіх загиблих громадян СРСР.

Одеса в полум’ї війни

Одеса – мальовниче місто на березі Чорного моря, один із найбільших морських портів України та її туристична перлина. У роки війни Одеса мала велике стратегічне значення: вона була військово-морською базою, з якої можна було атакувати союзницю Німеччини – Румунію. Місто стало ціллю німецьких та румунських військ, що наступали.

Одеса була повністю оточена із суші 13.08.1941. Радянські війська чинили запеклий опір. Становище захисників Одеси ускладнилось після захоплення противником водогінної станції у с. Біляївка. Загроза залишитися без прісної води у спеку стала цілком реальною. Одесити змушені були отримувати воду за спеціальними картками. Та навіть це не призвело до падіння Одеси. Понад те, радянські війська за допомогою морського й повітряного десанту завдали контрудару румунській армії, відкинувши її на 5–8 км. Це був серйозний успіх, який, утім, не міг відвернути падіння міста. Німецькі війська та їхні союзники стрімко просувалися територією України, і новим пріоритетом для оборони став Крим.

До 16.10.1941 військові сили, які захищали Одесу, були евакуйовані на захист Кримського півострова. Можна зрозуміти розпач городян, які розуміли: їхнє рідне місто залишається під окупацією Румунії. Вона тривала до 1944. Зрештою, стійкість захисників Одеси, які тримали оборону упродовж 73 днів, здобула визнання: Одесу було удостоєно почесного звання «Місто-герой».

Леонід Утьосов

Справжнім ім’ям найвідомішого радянського джазмена було Лазар Вайсбейн. Він народився 21.03.1895 в Одесі в багатодітній єврейській родині дрібного комерсанта Осипа та Малки Вайсбейнів. Уже у віці 22 років Леонід Утьосов виступав у театрах Одеси, Херсона, Києва, Москви та Ленінграда (нині Санкт-Петербург).

У 1928 відбулася подія, що змінила життя артиста назавжди – під час поїздки до Парижа він почув джазову музику. Уже через рік організував власний оркестр, який назвав «Теа-джаз». Виступи принесли шалену популярність, а слава про музичний колектив швидко ширилася Радянським Союзом. Це було незвично, захопливо і провокаційно. Особливої популярності набули пісні «Біля Чорного моря», «Серце», «З одеського кічману» та «Марш веселих хлоп’ят». Крім співочої кар’єри, Леонід Утьосов проявив себе і в кінематографі, зокрема знявся в найпопулярнішій комедії того часу «Веселі хлоп’ята».

Після початку війни Леонід Утьосов та його оркестр активно гастролювали на фронті, давши близько 500 концертів. Для підтримки бойового духу армії було розроблено першу військову програму виступів під назвою «Бий ворога». Лунали нові пісні: «Чекай на мене», «У землянці», «Темна ніч», «Мишко-одесит» і сатиричні антинацистські куплети.

Майже 50 років Леонід Утьосов залишався керівником джазового оркестру. У 1965 митець був удостоєний звання Народного артиста СРСР. У 1981 Утьосов дав свій останній концерт, а 09.03.1982 помер. Леонід Утьосов був похований у Москві, але назавжди залишився легендарним одеситом.

Мишко-одесит

Пісня «Мишко-одесит» була написана в 1942 для кінофільму «Концерт для фронту» й одразу здобула неймовірну популярність. Її досі часто можна чути у виконанні різних співаків. Цей твір з’явився в найважчий для українців період, коли майже вся територія країни опинилася під окупацією нацистської Німеччини. У тексті пісні відчутні мотиви надії, моральної підтримки, глибокої любові до власної землі. Пісня підкорила слухачів своєю актуальністю – люди потребували оптимізму у період, коли Червона армія відступала, нацисти хазяйнували на окупованих землях, а майбутнє було оповите лякаючою невідомістю.

Крім того, пісня немов звертається особисто до кожного слухача. Як згадував Утьосов, «...я відчував, ніби промовляю свої власні слова, забуваючи часом, що я артист, і заспокоював не тільки Мишка, а й самого себе».

Леоніду Утьосову надійшло 262 листи від чоловіків на ім’я Михайло. Один із них був особливим – від бійця-фронтовика Михайла Бендерівського: «Не знаю, хто цю пісню склав і де він узяв матеріал для неї. Але я знаю, що ця пісня тільки про мене... Я залишив там матір, я залишив там свою любов, я залишив усе, що мені було важливе у житті. І ось коли я почув ці слова Ваші, у мене загорілися очі і я весь затремтів».

«Облиш, Мишко, облиш...»
Ти ж одесит, Мишко, а отже,
Не страшні тобі ні горе, ні біда!
Бо ти моряк, Мишко, моряк не плаче,
І не втрачає силу духу ніколи!

Сміх як порятунок на війні

Леонід Утьосов, веселий, життєрадісний артист, комедіант, разом з усіма співвітчизниками переживав трагедію війни. Як він сприймав своє покликання, коли навколо стало не до сміху? Він сам про це часто згадував: «Замінити всі веселі й жартівливі номери героїчними й патетичними? Стати серйозними? Зараз не час жартувати. Але тут я згадав афоризм: «Сміх вбиває». Той, хто це сказав, був воістину мудрець. А сатиричний сміх – це дійсно грізна зброя. Та й коли ж, як не в важкі дні, найбільше потрібен жарт?!»

Під час Другої світової війни він виступав зі спеціальними програмами «Богатирська фантазія» та «Салют» для бійців Червоної армії. Іноді доводилося давати по два концерти щодня. Музиканти виступали у найрізноманітніших умовах: навіть під дощем, серед непролазної багнюки, вони намагалися грати у парадному одязі, щоб солдати не втрачали відчуття свята і особливості моменту.

Музиканти оркестру Утьосова зібрали кошти на оснащення двох літаків-винищувачів Ла-5Ф для 5-го гвардійського винищувального авіаполку.

Висновок

Леонід Утьосов – унікальний, непересічний митець, який у своїй творчості міг висловити набагато більше, ніж зазвичай було дозволено в СРСР. Видатний комедіант і виконавець до війни, він залишився на лідерських позиціях у популярній культурі воєнного часу. Понад те, війна дала Утьосову нові покликання – підтримувати бійців та мирних мешканців у скрутний час, давати надію та віру в майбутнє тим, хто зневірився.

Особливою для Утьосова та його слухачів стала пісня «Мишко-одесит». Вона пронизана тугою за рідним містом, але водночас оптимізмом і надією на краще. Слова знайшли відгук у серцях багатьох сучасників, адже немов зверталися до кожного слухача. Мільйони українців, які воювали на фронті проти нацизму, а особливо ті, чиї рідні мусили виживати під нацистською окупацією, були певні: саме до їхніх почуттів лунають заклики в пісні, саме їм віщують щасливе повернення додому в той час, коли вже не буде соромно заплакати. Ця людська драма відображається і в експозиції Музею.

На завершення пропонуємо Вам ознайомитися з артефактами музейної колекції, які свідчать про пережиті Одесою та її мешканцями випробування.