ЕДІТ ПІАФ
Співачка, яку називають «надбанням Франції». Її пісні увійшли до Залу слави «Ґреммі» як твори «історичного значення». Епоха Другої світової війни стала для неї піком творчої кар’єри та фінансового достатку. Проте окремі епізоди життя зірки дозволяють припідняти завісу таємниці над діяльністю руху Опору під час нацистської окупації Франції.
У рожевих
барвах
Франція у війні
Напередодні Другої світової війни Франція мала одну з найпотужніших армій у Європі, але серйозно не сприймала загрозу з боку Німеччини.
10.05.1940 розпочалося німецьке вторгнення у Францію. У результаті французькі війська були розгромлені. 14.06.1940 німецькі війська без бою ввійшли до Парижа.
За умовами перемир'я, підписаного 22.06.1940, Франція опинилася поділеною: більша частина країни була окупована німцями. Незайнятою територією управляв французький уряд, який розмістився в маленькому містечку Віші та був маріонеткою в руках у Гітлера. Очолював цей уряд колишній герой Першої світової війни, 84-річний маршал Філіп Петен.
Не всі французи примирилися з поневоленням. Один із них – молодий французький генерал Шарль де Голль – переїхав до Лондона й закликав боротися за свободу своєї Вітчизни. Він очолив рух «Вільна Франція» (з 1942 – «Франція, що бореться»), до якого долучилися тисячі французів. Їхня боротьба забезпечила Франції місце серед країн-переможниць.
06.06.1944 саме в Північній Франції, на узбережжі Нормандії, відбулася висадка військ союзників, яка відкрила Другий фронт боротьби з нацизмом у Європі. Пліч-о-пліч із американськими та британськими вояками гідно билися і французи.
Війна і спокій
«Війна і спокій» – так Анджей Бобковський назвав свій щоденник, написаний у Франції під час нацистської окупації. У ньому він не раз порушував питання: що має більший сенс. Боротьба і слава чи капітуляція і свіжий хліб? Такі питання виникали у більшості французів. І кожен обирав власну відповідь.
Унаслідок німецького вторгнення утворився маріонетковий режим, який, хоч і називав себе Французькою державою, повністю залежав від Німеччини. Мільйони французьких військовополонених лишалися в німецьких таборах, у країні відбувалися арешти «неблагонадійних» громадян, а євреї опинилися у смертельній небезпеці, коли нова французька влада почала відправляти їх у концтабори на вимогу Німеччини. Здавалося, що Франція змирилася з утратою самостійності та хоче простого «спокою». Була оманлива ілюзія миру.
Але чимало французів вели справжнє подвійне життя. Вони долучилися до руху Опору, який боровся за свободу Франції. Французькі партизани значно дошкуляли як уряду Віші, так і німецьким окупантам, нападаючи на їхні сили, підриваючи поїзди, збираючи розвідувальну інформацію для союзників.
Зрештою, режим Віші був повалений, як і нацизм у Німеччині, а Франція була звільнена від окупантів. Більшість провідних діячів уряду Петена були засуджені за державну зраду.
Горобчик
Едіт Джованна Ґассіон народилася 19.12.1915 в родині циркових артистів. Жила у злиднях, від 7 років співала у виставах батька. У 15 років разом із подругою втекла від батьків і заробляла співом на вулицях. Саме там парижани помітили й полюбили її незабутній голос. Розпочавши шлях на велику сцену, Едіт усьому вчилася з нуля: манерам, етикету, музичній грамоті. Тендітна й маленька Едіт (зріст 142 см) виступала під прізвиськом Піаф, що з французької перекладається як «горобчик». Вона швидко стала популярною. Її пісні переклали англійською, португальською та італійською. Зараз такі твори, як «La Vie en rose», «Non, je ne regrette rien», «Hymne à l'amour» та «Milord», вважаються у світі символом Франції та вираженням усього французького.
Співачка повністю виснажувала себе в турах та концентрах по всьому світу. Завжди повні зали влаштовували їй багатохвилинні овації. Водночас Едіт Піаф допомогла почати свій шлях до успіху багатьом виконавцям-початківцям, зокрема Шарлю Азнавуру та Іву Монтану.
Та її особисте життя було наповнене відчаєм, алкогольною та наркотичною залежністю, боргами, розлученнями, смертю доньки та найбільшого кохання – Марселя Сердана. Незважаючи на любов слухачів, співачка почувала себе все самотнішою, а її фізичний стан стрімко погіршувався. У 46 років Едіт дізналася, що невиліковно хвора на рак.
Вона померла через рік, 10.10.1963. Тоді національне радіо оголосило, що Едіт Піаф померла, охоплена полум’ям власної слави, а її голос не зникне ніколи.
La vie en Rose
Пісні Едіт Піаф стали культурним феноменом. Понад пів століття вони впливають на мистецтво в усіх куточках світу. Їх переспівували Бінг Кросбі, Луї Армстронг, Мадонна, Леді Гага та навіть Rammstein.
Та одна мелодія є відображенням самої суті Франції в минулому та теперішньому. «La vie en rose» («Життя в рожевих барвах») – одна з найвідоміших пісень Едіт Піаф, слова до якої вона написала в 1945. Довгий час співачка вважала пісню невдалою, однак слухачі вирішили інакше: для них пісня символізувала звільнену й відновлену Францію. Преса характеризувала пісню Піаф як акт материнської любові, украй потрібний французам, щоб примиритися зі своїм минулим. Едіт почали називати «французькою Вірою Лінн».
Пісня «La vie en rose» стала настільки популярною, що її співали 413 відомих виконавців, а почути цю пісню можна більш ніж у 40 фільмах та серіалах.
Очі, що змушують мене відвести погляд,
Сміх, що ховається у кутиках губ –
Ось портрет без прикрас
Людини, якій я належу.
Коли він обіймає мене
та шепоче на вухо,
я бачу світ у рожевих барвах.
Під час війни
Друга світова війна стала особливою частиною життя Едіт. Як часто пишуть її біографи, «вона ще ніколи не була такою щасливою та впевненою в собі». Зірка не лише не перервала свою творчу кар’єру, а й була надзвичайно активною – давала чимало концертів, зокрема й перед німецькими військовослужбовцями, знімалася в кіно. Тому досі надзвичайно важко пояснити, якою ж була тоді Едіт насправді.
Слухаючи її музику, французи згадували про Францію, яку втратили. Саме цю тугу так часто відчували військовополонені-французи в німецьких таборах. Залишені напризволяще, вони прагнули повернутися додому, і голос Піаф ставав цим дороговказом.
Відомо, що Едіт Піаф допомагала врятуватися знайомим євреям-музикантам і членам руху Опору. У 1940 вона виконала пісню «Де вони, мої брати», присвячену друзям, які пішли на війну. Під час виступу співачка сміливо демонструвала французький прапор перед німецькими солдатами.
Після війни Едіт звинуватили у «зраді», однак на її захист стали члени руху Опору. Було оприлюднено факт, що вона виступала в Німеччині перед французькими військовополоненими, щоб під час приватної автограф-сесії передати їм усе необхідне для втечі, а також зробити фото на згадку, яке потім використовувалося для виготовлення полоненому фальшивих документів.
Висновок
Історія Франції часів Другої світової війни є складною та драматичною. Це історія країни, яка була завойована, але не переможена. Частина її населення вимушено співпрацювала із загарбниками, інша ж – боролася за свободу своєї землі.
Ці драматизм і неоднозначність сповна відбилися на долі кожного француза – від пересічного громадянина до славетного воєначальника, який став символом ворожого панування у Франції.
Головна французька зірка того часу Едіт Піаф уособлювала те роздвоєння, яке відчував кожен француз. Її музика втілювала світло та темряву, велич та нещастя, радість та страждання, втіху та покаяння. Парадоксальним чином її творчість зберегла частку французького духу, яка існувала до війни та існує донині. У темний час Едіт Піаф не дозволила французам забути, ким вони є. Тож не дивно, що Франція досі відчуває прив’язаність до співачки. Існує вислів: «Піаф не померла: горобчик просто полетів».
За музейними стінами живуть тисячі історій. Кожна з них поєднує любов, розпач, страх та мужність – усе те, що робить нас людьми.
Завітавши на уроки музейної школи «Покоління NEXT», ви можете дізнатися більше про непрості епізоди з історії Франції часів Другої світової війни та з’ясувати, які артефакти з музейної скарбниці походять із цієї країни.