«Усе в державі,

нічого поза державою

і проти неї»

БЕНІТО МУССОЛІНІ

Бунтар, репортер, дуче. Наймолодший прем’єр-міністр в історії Італії. Союзник Гітлера у Другій світовій війні. Муссоліні належить вислів «Усе в державі, нічого поза державою і проти неї». Така політика перетворила Італію на диктатуру з жорстокими репресіями проти незгодних.

Доба Муссоліні

Перша світова війна стала для Італії розчаруванням. Хоча держава була серед переможців разом із Британією, Францією та США, її обділили під час розподілу територій та грошових виплат від переможених. Близько 650 тис. італійців загинули на фронті. Ті, хто повертався, бачили змучену війною країну, де важко прогодувати свою сім’ю.

Розчаровані італійці змінювали свої політичні вподобання до крайнощів. Одні підтримували комуністів – радикальну партію, яка бажала революції та досягнення рівності між людьми через спільну власність на матеріальні блага. Їхніми противниками були фашисти. Вони бажали об’єднання нації під сильною рукою лідера й були войовниче настроєні на здобуття Італією належного місця у світі. Популярність фашистів зростала. У 1922 р. їхній лідер Беніто Муссоліні став прем’єр-міністром.

Формально правителем Італії був король, однак реально керував державою Муссоліні. Щоб підкреслити свій статус лідера нації, він прийняв титул «дуче» (з італ. «вождь»). Пізніше схожий титул обере собі нацистський фюрер Адольф Гітлер у Німеччині.

Муссоліні мав грандіозні амбіції – відродити велич Римської імперії та панувати в Середземномор’ї. Це зближало Італію з іншими агресорами – Німеччиною та Японією. У 1935 р. вона вторглася в африканську країну Ефіопію, згодом захопила Албанію. У 1940 р. – вступила в Другу світову війну на боці Німеччини та Японії. Однак легкого тріумфу не відбулося. Напавши на Грецію, італійські війська мало не зазнали поразки, здолавши противника лише з німецькою допомогою. Сплачуючи «борг», у 1941 р. італійська армія взяла участь у вторгненні Німеччини до Радянського Союзу, зокрема й воюючи в Україні. Італійці зазнали тяжких утрат. А в 1943 р. американські та британські війська висадилися в самій Італії. Невдачі війни змусили короля заарештувати Беніто Муссоліні й підписати перемир’я зі США та Британією.

Це був кінець доби Муссоліні, але не самого диктатора. Німеччина, захопивши землі на Півночі Італії, влаштувала викрадення Муссоліні. Він мусив виконувати роль маріонеткового керівника нової держави – «республіки Сало», названої так через резиденцію дуче в однойменному містечку. Утім, крах фашизму був невідворотний. У квітні 1945 р. «республіка Сало» впала під ударами США, Британії та італійських партизанів, які боролися проти фашистського режиму. Беніто Муссоліні був убитий.

«Усе в державі, нічого поза державою і проти неї»

Нині слово «фашизм» викликає усталені негативні асоціації. Та в часи Беніто Муссоліні ідеї фашизму були новими, незвичними і знайшли чимало прихильників. Фашизм пропонував об’єднання народу й держави проти ворогів під проводом сильної харизматичної особистості. Фашисти зверталися до гордості італійців, обіцяючи їм відновлення величі Римської імперії, процвітання, заможність. Вони говорили про захист робітників та селян, підтримку родин і восьмигодинний робочий день, що в 1920-ті було зовсім не такою поширеною нормою, як нині. Це відповідало прагненням людей до кращого життя.

Яскрава «обгортка» мала й зворотний темний бік. Будь-які форми інакодумства, не кажучи про реальний спротив фашистам, придушувалися. Суспільство готували до війни, в якій Італія мала нібито здобути нове місце у світі. Нав’язувалося вороже ставлення до інших країн та народів.

Фашистська пропаганда сягала кожної сфери життя – школи, церкви, родини. На вулицях відбувалися фашистські демонстрації, а будинки прикрашали мурали з гаслами. Культ особи Муссоліні сягнув небачених масштабів. Його зображували водночас як римського імператора й людину епохи Відродження, мужнього воїна та ніжного сім’янина. Беніто Муссоліні показував себе знавцем кожної справи: політик, журналіст, військовий, музикант, агроном, спортсмен. Газети рясніли його світлинами з усіма видами діяльності – від фехтування до приручення левів.

Образ Муссоліні надихав багатьох диктаторів світу, тому згодом слово «фашизм» почали вживати й стосовно багатьох інших диктаторів.

Беніто Муссоліні

Беніто Муссоліні народився 29 липня 1883 р. в містечку Довія-ді-Предаппіо. Його батько Алессандро був ковалем, а мати – шкільною вчителькою. Провівши дитинство у бідності, Беніто зумів здобути освіту. Уже у 18-річному віці він отримав диплом учителя початкових класів, а згодом навчався в Лозаннському університеті (Швейцарія). У цей час Муссоліні захоплюється політикою та журналістикою, стає активним соціалістом – прибічником справедливості, свободи й рівності серед громадян.

Муссоліні брав участь у Першій світовій війні, де зазнав важких поранень. Повернувшись із фронту, він разюче змінив свої політичні погляди й заснував фашистську партію. Прагнув відновити велич Італії та захопити навколишні території, перетворивши Середземне море на внутрішнє італійське.

Беніто Муссоліні здобув широку підтримку населення, особливо серед ветеранів Першої світової війни, які сформували бойові загони чорносорочечників. Ці загони переслідували й залякували противників нової партії. У 1922 р. він улаштував «Марш на Рим» за участю 30 тис. чорносорочечників. Король Італії Віктор Еммануїл ІІІ боявся початку громадянської війни в країні, тож запропонував Муссоліні очолити уряд.

За кілька років влада дуче стала необмеженою. Інші партії розпустили, свободи громадян обмежили, преса проходила сувору перевірку цензурою. Тих, хто намагався чинити опір, фізично знищували.

Бажання Беніто Муссоліні мати славу видатного воїна штовхнуло його на тісний союз із Гітлером. Це призвело до вступу Італії у Другу світову війну. Утім, вона принесла країні болісні поразки та загибель майже пів мільйона громадяна. Уже в 1943 р. більшість соратників Муссоліні відвернулися від нього, фашистського диктатора було відправлено у відставку й заарештовано. Його викрадення німецькими силами та нетривале перебування на чолі маріонеткової держави стали останніми акордами життєвої драми дуче. Коли Німеччина зазнала розгрому, колишній диктатор намагався втекти з Італії разом із німецькими військами. Утім, партизани перехопили його, а 28 квітня 1945 р. розстріляли.

Голос в історії

Беніто Муссоліні був знаковим оратором ХХ ст. Він одним із перших серед політиків перетворив виступи для публіки на сценічну виставу. Широко імітував релігійні служби католицької церкви й не цурався використовувати новітні технології, зокрема гучномовці, щоб кожне слово промови було почуте натовпом.

Муссоліні прагнув до кінематографічності своїх виступів. Його пози й міміка були нарочито виразними. Сучасній аудиторії, яка дивиться відеозаписи промов дуче, він здається комічним. Та перед багатотисячним натовпом лише експресивна жестикуляція й міміка давали змогу передати слухачам енергію оратора. Гучний голос і постійні різкі вигуки допомагали лідеру фашистів досягати свого.

Муссоліні не пояснював, не дискутував із рівними чи опонентами. Він домінував, був лідером, а народу відводилася роль лише глядачів яскравого, але в підсумку трагічного спектаклю.

Спадок дуче

Упродовж правління Беніто Муссоліні його образ зазнавав сильних змін. Якщо спочатку дуче був оточений ореолом лідера нації, гаранта миру та безпеки, який повернув італійцям самоповагу, то в останні роки фашизму його сприймали як палія війни, расиста, готового кинути благополуччя нації на жертовник своїх агресивних амбіцій.

В очах більшості італійців репутація Муссоліні впала під час Другої світової війни, адже замість обіцяного тріумфу настали поразки та болісні втрати. За диктатором уже не визнавали ані розуму, ані проникливості, ані геніальності. Йому закидали обмеженість і безумство. Від Муссоліні відвернулися навіть найвідданіші соратники.

Фашистський режим привів Італію до поразки. Сотні тисяч загинули. Мільйони доль зруйновано. Фінал Муссоліні був неминучий. Він сам це добре усвідомлював: «Я чекаю кінця трагедії і – дивно відірваний від усього – я більше не почуваюсь актором. Я відчуваю, що я останній із глядачів».

Висновок

Фашизм став тією ідеєю, яка швидко поширилася від однієї нації до іншої. Диктатури, схожі на режим дуче, було створено в нацистській Німеччині й Бразилії, Аргентині й Чилі. Ті недемократичні режими, які існують у світі досі, використовують чимало методів Муссоліні, щоб триматися при владі.

ХХ ст. показало, що у важкі часи люди готові довіритися тим, хто обіцяє справжні дива. Приклад фашистської Італії вчить нас, що наслідки такої довіри до авантюристів можуть бути тяжкими: війни, розруха, смерть багатьох людей.

Вислів Муссоліні «Усе в державі, нічого поза державою і проти неї» окреслив цілий період італійської історії. Це був час, коли інтереси держави, а точніше її очільника, ставили під удар мільйони громадян. Коли ж наприкінці війни Муссоліні став маріонетковим керівником «республіки Сало» під контролем Німеччини, він остаточно втратив довіру італійців, адже порушив власний принцип «усе для захисту Італії».

Ця доба вчить нас залишатися вірними принципам демократії, бути відповідальними за майбутнє своєї держави, не поспішати з довірою до лідерів, які обіцяють «диво». Приклад Італії, яка пішла демократичним шляхом після війни, доводить, що з минулого важливо робити правильні висновки заради майбутнього.

У колекції Національного музею історії України у Другій світовій війні є артефакти, що висвітлюють цю непросту добу в історії Італії – країни з багатою історією та культурою, яка вабить мандрівників з усього світу. Пропонуємо познайомитися з деякими з них.

Дізнавайтеся більше про наше непросте минуле! Завітайте до Музею!